Багато років я бігла майже без зупинки. Шукала той зовнішній елемент, те досягнення, того свідка, завдяки якому я доведу:
“Тепер я ОК”.
Боролася поки були сили, в решті решт вони закінчились. І я здалася.
Здалася не з мудрості чи любові до себе — просто не залишилося сил. І саме тоді почали траплятися дивовижні зустрічі. В певних просторах і поряд з певними людьми я раптом відчувала щось незвичне: “Я ОК — безумовна достатність”. Не тому що щось досягла або довела, а просто тому що існую.
Це було як знайти джерело води у пустелі.
Зараз, проходячи навчання у Ріка Хенсона з позитивної нейропластичності, я продовжую досліджувати його метафору про фермерів. Одні фокусуються на бур’янах, другі — на квітах, а треті — на ґрунті. Тож, мій ґрунт — це стан достатності. І найцінніше відкриття: я знайшла цього внутрішнього свідка в собі, він точно знає “ти ОК”.
Цей досвід відкрив мені цілий світ розуміння того, як працює достатність.
Виявилося, це не про досягнення певного рівня успіху чи матеріального благополуччя. Достатність — це стан буття, коли ти більше не шукаєш підтвердження своєї цінності ззовні.
Але чому так багато людей живуть з відчуттям “чогось не вистачає”? Навіть досягаючи того, що здавалося важливим?
Ми живемо у час великих можливостей і досягнень. При цьому продовжуємо відчувати внутрішній неспокій, ніби важливе десь там, попереду. Це як пити солону воду — спрага тільки посилюється.
Недостатність стала фоновим станом нашого сьогодення.
Недостатність має багато облич. Вона може проявлятися як внутрішня напруга, складність насолоджуватися досягнутим, постійне прагнення до “ще трохи”. Або як тихий внутрішній дискомфорт, який супроводжує навіть найуспішніші моменти.
Коли ми завмираємо — може здаватися, що з нами щось не так
Коли ми боремося — відчуваємо постійну потребу щось доводити
Коли ми втікаємо — шукаємо розрядку у зовнішніх стимулах
А коли ми в контакті з собою — з’являється можливість відчути природну достатність.
Цікавий патерн, який я помічаю в роботі з людьми: поворотний момент часто настає несподівано. Через кризу, виснаження і усвідомлення “щось має змінитися”.
В якийсь момент приходить важливе відкриття: достатність — це не про досягнення певного рівня. Це про вміння помічати і керувати своїми станами.
Стан достатності чи недостатності пронизує всі сфери нашого життя, створюючи кардинально різні реальності.
Навчання через страх помилки формує учнів, які бояться ризикувати і досліджувати. Вчитель у стані недостатності передає дітям тривогу: “Ти маєш довести, що вартий уваги”.
Навчання через природну цікавість створює простір для відкриттів. Педагог у стані достатності дає зовсім інше послання: “Ти цінний саме такий, як є. Давай разом досліджувати світ”.
Гонитва за показниками заради доведення власної цінності веде до виснаження команд і втрати сенсу в роботі. Керівник у недостатності створює культуру постійного стресу.
Розвиток через якісну взаємодію і довіру до процесу дозволяє досягати цілей більш органічно. Лідер у достатності будує системи, які працюють навіть без його постійного контролю.
Парадокс у тому, що результати у другому випадку часто виявляються кращими. Але головне — вони створюються не ціною виснаження, а через розкриття потенціалу.
Цікаво те, що зміна стану однієї людини — вчителя, керівника, батька — створює хвилю, яка впливає на всю систему. Достатність “заразна” так само, як і недостатність.
Питання лише в тому: з якого стану ми обираємо діяти?
Достатність — це не стан, який треба досягти раз і назавжди. Це скоріше навичка, яку можна розвивати. Навіть досвідчені практики час від часу втрачають баланс — це частина людського досвіду.
Цінність у тому, щоб вчитися помічати свої стани і регулювати їх.
1. Паузи усвідомленості
2. Дослідження станів
3. Маленький експеримент
Спробуйте прямо зараз:
Важливо: це не про досягнення ідеального стану, а про розвиток дружніх відносин з собою у процесі.
Практика достатності не зупиняє розвиток — вона створює для нього нову основу. Це як знайти свій природний ритм замість постійної боротьби з собою.
Коли ви діє з відчуття “я ОК”, цілі досягаються більш органічно, стосунки стають глибшими, а творчість розквітає природно. Не тому що ви менше прагнете, а тому що рухаєтесь з іншої енергії.
Це запрошення до дослідження — де кожен крок може відкрити щось нове про себе, де “помилки” стають частиною навчання, а зміни відбуваються м’яко і стійко.
Можливо, ваш внутрішній свідок теж готовий сказати: “Ти ОК”?
Спробуйте прислухатися.
Для тих, хто хоче поглибити цей шлях: Я працюю з людьми, які досліджують перехід від недостатності до природної цілісності. Якщо ця тема резонує — завжди відкрита для діалогу.